За чи проти соціальних мереж

Вчора мене запросили взяти участь у статейному конкурсі «За чи проти соціальних мереж», який проводить чудовий блог shihal.ru. А оскільки в мене зараз багато роботи, то я вирішив трохи почекати з написанням статті.

Але виявляється сам конкурс закінчується сьогодні о 19.00 за київським часом, і я все-таки вирішив виділити трохи часу.

І перше із чим довелося зіткнутися – це вибір соціальної мережі, ставлення до якої я маю висвітлити у своєму посту. Довго вибирати не довелося – я одразу подумав “twitter”.

Чому саме ця соц. мережа? Читайте статтю до кінця, і ви все зрозумієте.

Десь на початку квітня я натрапив на дуже цікаву статтю, в якій було описано життя однієї безпритульної жінки. Я наведу її короткий переклад, але якщо ви хочете, то завжди можете прочитати оригінал.

Історія Анни-Марії Волш

Анна-Марія Волш – самотня і бездомна в Чикаго, але в твіттері їй комфортно.

«Це такі добрі відчуття, коли знаєш, що там хтось є» – говорить вона – «я твітну, і завжди хтось почує».

Анне-Марії 41 рік, і твіттит вона з облікового запису @PadsChicago переважно про те, як це бути бездомним. Нині має понад п’ять з половиною тисяч читачів.

Коли у Волш не було власного будинку, вона заходила в twitter зі свого мобільного або з комп’ютера в громадській бібліотеці.

Анна-Марія приєдналася до твіттера понад два роки тому. Сподівалася, що він допоможе їй не втратити навички спілкування з людьми хоч у такому вигляді.

“Він допомагав мені ділитися своїми почуттями”.

Відповіді та реакція фоловерів дуже підтримували її.

«Завдяки Twitter я зрозуміла, скільки добрих людей навколо».

Було багато людей, які хотіли допомогти їй. Їй подарували два ноутбуки, іноді оплачували рахунки на мобільний телефон, і навіть передавали проїзні квитки автобусами.

Незабаром вона познайомилася з документалістом, який знімав фільм про безпритульних. І з його допомогою вона відвідала твіттер конференцію у Лос-Анджелесі.

Також вона відвідувала твіттер зустрічі у Чикаго. На одній із таких зустрічей Анна-Марія познайомилася із соц. працівником, який допоміг їй знайти житло.

І тепер у її інформації в twitter написано «Більше не безпритульна з 7 квітня 2011 року».

Ось така історія.

І, як виявляється, це не єдиний випадок, коли соціальні мережі допомогли людям «стати на ноги».

І саме через такі ось випадки, я з упевненістю можу сказати, що я ЗА соц. мережі. Доки вони допомагають людям хоч у чомусь, їм буде місце в моєму житті.

Але, як відомо, скрізь є свої вади. Але про них ми зараз не говоритимемо.